OSBORN VANDERBOOM
Mixed-media художниця, чия практика народжується на перетині тілесності та символів
6 October 2025
ФОТО: Osborn Vanderboom
"Коли митець стає митцем: коли починає практикувати мистецтво, чи коли називає себе таким?" — цим питанням Osborn розпочинає власну історію.
Мистецтво завжди було частиною її життя. Не як окрема сфера, а як спосіб проживати й осмислювати світ. Вона зізнається, що довго не наважувалася називати себе художницею, але тепер це слово стало справедливим: за плечима — достатньо досвіду, помилок і відкриттів, щоб впевнено вимовити: “так, я – мисткиня”.
Її практика — це спроба “відроджувати” інші світи. Образи, персонажі чи предмети виникають у її уяві ще до того, як з’являється матеріал. Форма — лише інструмент. Це може бути текстиль, кераміка чи синтетика. Проте мрія Осборн — працювати тільки з натуральними матеріалами, щоб мистецтво було максимально близьким до природи.
У роботах художниці відчутна позитивна наївність. Вони нагадують істот із дитячих казок чи мультфільмів: округлі, теплі, доброзичливі. Це спосіб апелювати до дитячої щирості й радості. У цьому легко вгадується зв’язок з японською естетикою каваї, де “милість” стає не стилем, а емоційною стратегією.
Провідні теми мистецтва Osborn — дуальність і позаземність. Вона свідомо працює з протилежностями: нонсенс і сентиментальність, гумор і серйозність, ностальгія й погляд у майбутнє.
Її мистецтво не прагне класифікації, але перегукується з різними напрямами: від аутсайдер-арту, де головне — щирість, а не правила, до нео-попу та японського Superflat, які стерли межу між високим і масовим.
"Те, що я створила до цього моменту, — лише перші глави, акорди чи гості з іншого світу. Я хочу, щоб цей світ був поруч, доступним і теплим. Щоб він змушував усміхатися і водночас ставити питання. Може, навіть ті, на які не обов’язково знати відповідь."
«МЕНЕ ЗВАТИ ОСБОРН ВАНДЕРБУМ»
Дебютна виставка молодої мисткині відбулась у просторі Entropy Kyiv
Entropy Kyiv перетворився на середовище досвіду. Тут роботи не розташовувалися як класичні експонати, відсторонено підвішені у білому кубі. Вони формували простір, у який глядач входив тілом і уявою. М’які текстильні об’єкти, керамічні скульптури та полотна нестандартної форми створювали атмосферу, де зникала межа між виставкою й інсталяцією. Це було не про споглядання, а про співіснування.
Виставка складалася з кількох тематичних циклів:
“Нас тут двоє” — про подвоєння й дзеркальність як метафору тіла й ідентичності.“Японські ляльки” — про присутність і відсутність, про вигаданий світ правил і винятків.“Це сумки!” — про щоденні предмети, які отримують несподіване призначення.“Ти, Ви, Вони — публіка” — для того, щоб дивитися, але може в цьому ви побачите щось для себе.“Нелінійні істоти” — Тигри, що вигинаються в напівлюдських позах, увласний тваринний спосіб.“Я їх підвісила!” — не про правильність форми, а про вміння заповнитисобою наданий тобі простір.
У цих серіях дуальність проступає всюди — у сюжетах, формах і досвіді самого відвідувача. Ви водночас спостерігач і учасник, відчуваєте присутність і порожнечу, тяжіння матеріалу й легкість фантазії.
Атмосфера виставки не створювала ефекту втечі — навпаки, вона давала відчуття близькості. Це мистецтво не тікає від реальності, а пропонує нову форму комфорту: теплу, тактильну, поруч. Образи, схожі на маски, талісмани й істот, перетворюються на символи, що закарбовують наші страхи, бажання й реакції на світ. Це діалог із несвідомим, який отримав матеріальне втілення.
Дебют Осборн Вандербум показав, як молоде українське мистецтво може працювати з архетипами, культурними кодами й тілесністю, формуючи нову мову комунікації. Це жест, що виходить за межі “першої експозиції” і звучить як заявка на довгу гру: про те, що сучасне мистецтво України — це простір діалогу, сміливих форм і сенсів, здатних бути глобальними.
Дебют Осборн Вандербум став не лише мистецькою подією, а й запрошенням до розмови. У своїх роботах вона досліджує дуальність, тілесність і наївність, поєднуючи архетипи з особистими відчуттями. Щоб зрозуміти глибше її підхід та бачення, ми поговорили з мисткинею про першу виставку, принципи творчості та роль митця у сучасному світі.
Що для вас означав дебют у Entropy Kyiv?
Це моя перша виставка, тому в першу чергу я хотіла познайомити київських глядачів із собою, як з митцем. Я сприймаю цю подію як знайомство, лише замість діалогу з однією людиною навпроти мене опинилося багато глядачів.
У вашій практиці світ образів народжується ще до вибору матеріалу. Як це працює?
Можливо моя архітектурна освіта впливає на підхід до створення арт-обʼєктів. Ми завжди починали з ідеї, потім ескізи, потім вже основні креслення та підбір матеріалів в специфікаціях. У мене також дуже добре розвинута просторова уява, тому мені досить легко уявити що саме я хочу створити і навіть як це буде виглядати з тим чи іншим матеріалом в кінцевому результаті.
Ваші роботи поєднують тілесність та архетипи. Це інтуїтивний пошук чи усвідомлена стратегія?
У моїй практиці є декілька принципів, яким я не зраджую. Це присутність позитивних емоцій, зрозумілість того, що я хочу показати для глядача та свобода ( відсутність будь-яких обмежень у формі, вигляді та сенсі ). Таким чином я, використовуючи ці принципи, будую свою стратегію.
Як ви бачите діалог мистецтва з іншими індустріями? Чи бачите себе у подібних колабораціях?
Я вважаю, що мистецтво існує в усіх галузях життя, навіть коли це неочевидно. У мене великі мрії на майбутнє і я б хотіла бути дотичною до дуже багатьох сфер. Найбільше мене цікавлять колаборації з фешн-брендами. Проте також я могла б зробити свій вклад у кіно, або в музику (наприклад як це зробив Деміен Хьорст нещодавно, намалювавши обкладинку для нового альбому Дрейка).
Яку реакцію від глядача ви вважаєте найціннішою?
Найціннішим вважаю наявність реакції на моє мистецтво. Зараз так багато «контенту», що людину важко вражати або спонукати до будь-якої реакції. Люди здебільшого роблять в галереях, так би мовити «оглядове коло» і виходять геть, не запамʼятавши навіть імʼя автора. Тому будь-яка зацікавленість для мене цінно!
Які теми чи формати хочете досліджувати далі?
Я продовжуватиму створювати свій внутрішній світ. Хочу досліджувати нові матеріали та нові масштаби моїх арт-обʼєктів. Мені цікаво експериментувати не тільки з матеріалами та формами, а й з масштабами.
Осборн Вандербум показує: мистецтво не існує для того, щоб бути завершеним чи зручним, воно існує, щоб ставити питання, відкривати паралельні світи й наближати нас до власної чутливості. У цьому і полягає сила нових голосів — вони змінюють мову культури, навіть тоді, коли лише починають говорити.
OSBORN VANDERBOOM
Mixed-media художниця, чия практика народжується на перетині тілесності та символів
6 October 2025
ФОТО: Osborn Vanderboom
"Коли митець стає митцем: коли починає практикувати мистецтво, чи коли називає себе таким?" — цим питанням Osborn розпочинає власну історію.
Мистецтво завжди було частиною її життя. Не як окрема сфера, а як спосіб проживати й осмислювати світ. Вона зізнається, що довго не наважувалася називати себе художницею, але тепер це слово стало справедливим: за плечима — достатньо досвіду, помилок і відкриттів, щоб впевнено вимовити: “так, я – мисткиня”.
Її практика — це спроба “відроджувати” інші світи. Образи, персонажі чи предмети виникають у її уяві ще до того, як з’являється матеріал. Форма — лише інструмент. Це може бути текстиль, кераміка чи синтетика. Проте мрія Осборн — працювати тільки з натуральними матеріалами, щоб мистецтво було максимально близьким до природи.
У роботах художниці відчутна позитивна наївність. Вони нагадують істот із дитячих казок чи мультфільмів: округлі, теплі, доброзичливі. Це спосіб апелювати до дитячої щирості й радості. У цьому легко вгадується зв’язок з японською естетикою каваї, де “милість” стає не стилем, а емоційною стратегією.
Провідні теми мистецтва Osborn — дуальність і позаземність. Вона свідомо працює з протилежностями: нонсенс і сентиментальність, гумор і серйозність, ностальгія й погляд у майбутнє.
Її мистецтво не прагне класифікації, але перегукується з різними напрямами: від аутсайдер-арту, де головне — щирість, а не правила, до нео-попу та японського Superflat, які стерли межу між високим і масовим.
"Те, що я створила до цього моменту, — лише перші глави, акорди чи гості з іншого світу. Я хочу, щоб цей світ був поруч, доступним і теплим. Щоб він змушував усміхатися і водночас ставити питання. Може, навіть ті, на які не обов’язково знати відповідь."
«МЕНЕ ЗВАТИ ОСБОРН ВАНДЕРБУМ»
Дебютна виставка молодої мисткині відбулась у просторі Entropy Kyiv
Entropy Kyiv перетворився на середовище досвіду. Тут роботи не розташовувалися як класичні експонати, відсторонено підвішені у білому кубі. Вони формували простір, у який глядач входив тілом і уявою. М’які текстильні об’єкти, керамічні скульптури та полотна нестандартної форми створювали атмосферу, де зникала межа між виставкою й інсталяцією. Це було не про споглядання, а про співіснування.
Виставка складалася з кількох тематичних циклів:
“Нас тут двоє” — про подвоєння й дзеркальність як метафору тіла й ідентичності.“Японські ляльки” — про присутність і відсутність, про вигаданий світ правил і винятків.“Це сумки!” — про щоденні предмети, які отримують несподіване призначення.“Ти, Ви, Вони — публіка” — для того, щоб дивитися, але може в цьому ви побачите щось для себе.“Нелінійні істоти” — Тигри, що вигинаються в напівлюдських позах, увласний тваринний спосіб.“Я їх підвісила!” — не про правильність форми, а про вміння заповнитисобою наданий тобі простір.
У цих серіях дуальність проступає всюди — у сюжетах, формах і досвіді самого відвідувача. Ви водночас спостерігач і учасник, відчуваєте присутність і порожнечу, тяжіння матеріалу й легкість фантазії.
Атмосфера виставки не створювала ефекту втечі — навпаки, вона давала відчуття близькості. Це мистецтво не тікає від реальності, а пропонує нову форму комфорту: теплу, тактильну, поруч. Образи, схожі на маски, талісмани й істот, перетворюються на символи, що закарбовують наші страхи, бажання й реакції на світ. Це діалог із несвідомим, який отримав матеріальне втілення.
Дебют Осборн Вандербум показав, як молоде українське мистецтво може працювати з архетипами, культурними кодами й тілесністю, формуючи нову мову комунікації. Це жест, що виходить за межі “першої експозиції” і звучить як заявка на довгу гру: про те, що сучасне мистецтво України — це простір діалогу, сміливих форм і сенсів, здатних бути глобальними.
Дебют Осборн Вандербум став не лише мистецькою подією, а й запрошенням до розмови. У своїх роботах вона досліджує дуальність, тілесність і наївність, поєднуючи архетипи з особистими відчуттями. Щоб зрозуміти глибше її підхід та бачення, ми поговорили з мисткинею про першу виставку, принципи творчості та роль митця у сучасному світі.
[ Interview ]
Що для вас означав дебют у Entropy Kyiv?
Це моя перша виставка, тому в першу чергу я хотіла познайомити київських глядачів із собою, як з митцем. Я сприймаю цю подію як знайомство, лише замість діалогу з однією людиною навпроти мене опинилося багато глядачів.
У вашій практиці світ образів народжується ще до вибору матеріалу. Як це працює?
Можливо моя архітектурна освіта впливає на підхід до створення арт-обʼєктів. Ми завжди починали з ідеї, потім ескізи, потім вже основні креслення та підбір матеріалів в специфікаціях. У мене також дуже добре розвинута просторова уява, тому мені досить легко уявити що саме я хочу створити і навіть як це буде виглядати з тим чи іншим матеріалом в кінцевому результаті.
Ваші роботи поєднують тілесність та архетипи. Це інтуїтивний пошук чи усвідомлена стратегія?
У моїй практиці є декілька принципів, яким я не зраджую. Це присутність позитивних емоцій, зрозумілість того, що я хочу показати для глядача та свобода ( відсутність будь-яких обмежень у формі, вигляді та сенсі ). Таким чином я, використовуючи ці принципи, будую свою стратегію.
Як ви бачите діалог мистецтва з іншими індустріями? Чи бачите себе у подібних колабораціях?
Я вважаю, що мистецтво існує в усіх галузях життя, навіть коли це неочевидно. У мене великі мрії на майбутнє і я б хотіла бути дотичною до дуже багатьох сфер. Найбільше мене цікавлять колаборації з фешн-брендами. Проте також я могла б зробити свій вклад у кіно, або в музику (наприклад як це зробив Деміен Хьорст нещодавно, намалювавши обкладинку для нового альбому Дрейка).
Яку реакцію від глядача ви вважаєте найціннішою?
Найціннішим вважаю наявність реакції на моє мистецтво. Зараз так багато «контенту», що людину важко вражати або спонукати до будь-якої реакції. Люди здебільшого роблять в галереях, так би мовити «оглядове коло» і виходять геть, не запамʼятавши навіть імʼя автора. Тому будь-яка зацікавленість для мене цінно!
Які теми чи формати хочете досліджувати далі?
Я продовжуватиму створювати свій внутрішній світ. Хочу досліджувати нові матеріали та нові масштаби моїх арт-обʼєктів. Мені цікаво експериментувати не тільки з матеріалами та формами, а й з масштабами.
Осборн Вандербум показує: мистецтво не існує для того, щоб бути завершеним чи зручним, воно існує, щоб ставити питання, відкривати паралельні світи й наближати нас до власної чутливості. У цьому і полягає сила нових голосів — вони змінюють мову культури, навіть тоді, коли лише починають говорити.